Декомунізація навпаки: чому на Львівщині село Мармузовичі знову стало Андріївкою

6 жовтня 2021 року Верховна Рада прийняла постанову щодо повернення одному з уже декомунізованих українських сіл колишньої радянської назви. Тим самим депутати створили прецедент, який може стати каменем спотикання для країни в майбутньому. Цікаво, що "комунізація", повністю підтримана місцевим робітничим класом та буржуазією, відбулася не в східних чи південних регіонах, які в народі заведено вважати проросійськими, а в Буському районі Львівської області.

Новини.LIVE розібралося чому жителі села Андріївка навідріз відмовились від історичної назви свого населеного пункту, відомої ще з XV століття, та провернули зворотну декомунізацію.

Бюрократичний маршрут "Андріївка — Мармузовичі — Андріївка"

У 2016 році після прийняття "Закону про декомунізацію" село Андріївка увійшло до числа двох населених пунктів Львівщини, що підлягали обов'язковому перейменуванню. Селище, яке налічує всього близько півтори тисячі жителів та має 12 вуличок, мало ім'я комуністичного активіста Івана Андрєєва, про якого ще згадаємо згодом.

Отже, згідно з постановою Верховної Ради України від 19 травня 2016 року "Про перейменування окремих населених пунктів та районів" на виконання вимог Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" Інститут національної пам’яті взявся піднімати архіви та підшуковувати для Андріївки нову ідеологічно-вірну назву. Виявилось, що село має достатньо довгу та самобутню історію, якій могли б позаздрити навіть деякі обласні центри України.

Перша згадка про населений пункт на цій території датована 1470-м роком. Це також було невеличке село у складі Буської землі Белзького воєводства Королівства Польського, яке називалося Мармузовичі. Швидше за все, територія була названа на честь свого власника Яна Мармузовського, що починав формувати нову шляхетську династію. Цікаво, що прізвище та, відповідно, назва села походить від старослов'янського слова "мармуза", яке в залежності від ситуації могло означати обличчя або мовчазну чи неговірку людину. Історія Мармузовичів трагічно обірвалася у 1578-му році після татарського набігу.

Пізніше уцілілими жителями на цьому ж місці було закладено два населені пункти: містечко Фірлеївку та село Марможовичі, що згодом стало частиною міста. Самі назви свідчать про досить цікаву історію, яка за інших обставин могла б заслуговувати на екранізацію. Річ у тім, що Фірлеївкою володіли вихідці з потужного польського шляхетсько-магнатського роду Фірлеїв. Тож після татарської навали Мармузовські спробували відновити свій вплив у регіоні, проте були поглинуті сильнішим та впливовішим родом.

У 1638-му році Фірлеям навіть вдалося домогтись від польського короля Владислава IV надання їхньому місту магдебурзького права з одночасною змогою проведення двох ярмарків на рік. Та вже за 11 років татари знову спалили Фірлеївку, чим завдали їй нищівних збитків. З того часу населений пункт більше не зміг відродитися до рангу міста та продовжував лишатися звичайним селом.

1939 рік ознаменувався для Фірлеївки не лише початком Другої світової, але й входженням до складу Української РСР. Населений пункт зберігав свою автентичну назву до 1946 року, допоки не став Андріївкою. А ось тепер можна повернутися до особи Івана Андрєєва. Етнічний росіянин, працівник НКВС приїхав на Західну Україну, щоб очолити фірлеївську машинно-тракторну станцію та сформувати навколо себе сільський комуністичний осередок. Так і жив собі російський приїжджий, поки у 1946 році в будинок, де проходило партійне засідання, не залетіла граната УПА. Знали б українські повстанці до чого призведе їхня диверсія, можливо, витратили б вибухівку на більш корисну справу.

Після смерті Андрєєва, радянська влада "канонізувала" його до лику героїв та перейменувала Фірлеївку на одіозну Андріївку.

Мотивація до антидекомунізації

Ще під час перших розмов стосовно декомунізації Андріївки, центральна влада в Києві зіштовхнулася з пасивним опором місцевого населення. А вже після "відкату" до Мармузовичів, жителі села офіційно звернулися до Верховної Ради щодо збереження радянської назви. За таку ініціативу у серпні 2016 року проголосували навіть сільська і районна ради Буська.

Питання назви та історичного контексту так і залишалось у підвішеному стані, аж доки 6 жовтня 2021 року нардепи не підтримали постанову №2715. Її ініціатором став обранець від "Слуги народу", голова Комітету Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Андрій Клочко. У пояснювальній записці повідомлялося, що із проханням про перейменування села до Верховної Ради звернулася Львівська обласна рада. З посиланням на дані сільської ради Мармузовичів, перейменування села було ініційоване його жителями у зв’язку з несприйняттям діючої назви.

Так в чому ж полягає глибинне обурення селян? Відповідь прозаїчна, як ніколи: "Бо Андріївка!". Насправді це типова ситуація, пов'язана з українським селянством, яке завжди вирізнялося своєю надмірною консервативністю та ригідністю. Колись такі риси допомогли українцям зберегти національну культуру та мову. Але конкретно в цій ситуації, упертий спротив новому виглядає просто абсурдно.

Так в інтерв'ю одному з українських телеканалів місцевий житель сорока років поскаржився журналістам, що не хоче аби жителів його села, яких раніше кликали "андріївчанами", називали "замурзяками". Адже ніхто не бажає бути замурзаним. Бізнесмени також стали на захист комуністичного минулого, мотивуючи, що не хочуть переробляти документи. Деякі представники старшого покоління згадують свого односельця Андрія Патроцького, члена ОУН-УПА, якого арештували й розстріляли у 1945 році та вважають за потрібне зберегти назву через цю історію.

Але більшість людей пояснюють свої наміри місцевою легендою. Вона говорить про те, що село Андріївка назване не на честь російського комуніста Івана Андрєєва, а має стосунок до святого Андрія Первозванного. На підтвердження своєї теорії жителі розповідають, що навіть вимовляють назву свого села з наголосом не на "і", а на "ї" – АндріЇвка. Хоча як це все в'яжеться разом – зрозуміти дуже складно.

Ситуацію з поверненням до радянських "надбань" прокоментував особисто директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович. На його думку, поверненням комуністичної назви селу Андріївка Україна ризикує створити небезпечний прецедент "і вже незабаром нам можуть запропонувати перейменувати Дніпро в Дніпропетровськ".

Але що вже поробиш? На колір і смак товариш не всяк. В Україні все-таки панує демократія, а не диктатура пролетаріату.