Уламки ворожої ракети позбавили її обличчя — історія жінки з Рубіжного, яка вчиться усміхатись

"Я заборонила онукам мене навідувати, бо я була як з фільму жахів", — ділиться спогадами Наталія Аполькова. Наталія народилась на Хмельниччині, але все життя провела на Луганщині — у місті Рубіжне, де вийшла заміж та працювала. Там вона і застала повномасштабне вторгнення.

Про те, як отримала важке поранення від ворожого обстрілу, ледь не залишалась без обличчя та руки, як евакуйовувалась з Рубіжного та про що мріє сьогодні, — читайте в матеріалі Новини.LIVE

 — В Рубіжному я вийшла заміж, закінчила машинобудівельний інститут, працювала інженером-конструктором. Це був день, коли йшли бої за кожен будинок. У нашому місті стояли наші хлопці та БТР, а росіяни наступали. І от таке сталося, 24 березня 2022 року ракета розірвалася над головою, я отримала дуже важке поранення, майже була без руки. 

 — Мене відкинуло вибуховою хвилею, а уламки посікли всю верхню частину тіла. Залишились цілими лише вуха та очі. І коли це все сталося, я розуміла, коли ти захлинаєшся власною кров'ю, ти розумієш, що тобі вже ніхто не може допомогти — я попрощалась з усією сім'єю. Але сестра побігла до наших хлопців, і вони підігнали старого "жигуля". Хлопці ризикнули нас вивезти.

 — Ми їхали замінованими вулицями до місцевої лікарні. Але коли доїхали, побачили чорні вікна лікарні. На місці був хірург зі своєю сім'єю. Але ні світла, ні води, нічого не було. Мене поклали на якесь ліжко. Лікар єдине, що міг зробити, це дезінфектором обробив собі руку і мені поставив крапельницю. І каже: "Лице шити не можна, бо воно все обпечене". І з упаковкою знеболювальних ми їхали до Рівного. 

 — Вже там мене виходжували, робили всі необхідні операції на руці й на обличчі. Повноцінну операцію мені зробили на сьомий день після поранення. Руку мені врятували, я можу самостійно нею все робити. Лице — самі бачите. Є ще над чим працювати. 

 — У мене є двоє синів і четверо внуків. Двоє старших, а двоє ще геть маленькі. І таку бабцю побачити, то злякатися можна було — це ж фільм жахів на лиці. Я просила, щоб менших внуків до мене не приводили, вони мене побачили вже після енної операції.

 — З моменту травми минуло майже два роки. Я дізналась про проєкт "(Не)До краси" в центрі "Незламні", який реалізується у Львові, і звернулася по допомогу.  Мені зробили реконструкцію носа та щелепи. Попереду ще шліфування шрамів.

 — Напевно, як і всі, я мрію про спокій на нашій землі, а для себе як для жінки — хочу якнайшвидше прийти в норму, мати гарний вигляд й жити далі нормальним життям.  

Нагадаємо, ми раніше писали про історію бійця, який втратив кінцівки та реабілітується в Центрі "Незламні".

Також, ми писали, як українці можуть отримати додаткову грошову допомогу на оздоровлення дітей.