Це сором для армії — історія бійця з Луцька, який втратив обидві ноги

Історія військового, який втратив ноги на фронті, але не втратив віри в перемогу
Військовий Андрій Соломін у Львові сьогодні. Фото: Новини.LIVE

Він — ветеран АТО, офіцер, військовослужбовець 100-ї окремої механізованої бригади тероборони. Два місяці тому 34-річний Андрій Соломін з Луцька отримав бойове поранення на фронті. Чоловік втратив обидві ноги й сьогодні відновлюється у львівському шпиталі. 

Про те, чому вступив до лав ЗСУ, як отримав поранення та чому, на його думку, українська армія не готова до війни, і не тільки — читайте в матеріалі Новини.LIVE.

Читайте також:

Історія бійця Андрія Соломіна

До повномасштабного вторгнення Андрій Соломін працював на фірмі у свого друга. Цікавився спортом, ходив до спортзалу, а також займався плаванням. Завжди хотів бути у формі. І у 2014 році пішов воювати в АТО, а в лютому 2024-го вступив до лав ЗСУ.

Чи готова українська армія воювати — історія бійця з Луцька, який втратив обидві ноги - фото 1
Військовий Андрій Соломін. Фото: Новини.LIVE

"Я не можу сказати, що в мене був великий досвід з 2014 року, але коли почалась повномасштабна війна, зрозумів, що це не АТО.  І я зробив те, що мав зробити кожен чоловік, — пішов до військкомату", — каже Андрій.

Отримав поранення на Авдіївському напрямку

На фронті чоловік був командиром роти і про своє поранення каже, він як офіцер не мав іншого вибору.

"Я знаю, що офіцер має бути з людьми. Коли ти заходиш на позицію, то офіцер заходить першим, а виходить останнім. От я останнім і виходив", — додає військовий. 

Своє поранення він отримав на Авдіївському напрямку, поблизу села Новоолексіївка.

"Між Очеретним та Новоолексіївкою я отримав поранення. Ми вже були в колі оточення ворога. Комбат дав усний наказ відходити, але це не просто сказати людям, — відходимо, це буде хаос для нас, а для ворога плюс. Тому я розказав всім, що робити, що мінувати, що підірвати, щоб ворогу нічого не дісталося", — зазначає чоловік.

"Ще в польоті зрозумів, що втратив ноги"

На виході із села у чоловіка під ногами вибухнув ворожий снаряд. 

"Коли відбувся вибух і я підлетів, побачивши свої дві ноги в повітрі — а в такі миті час дуже повільній,  і впав, то думав, що ліву ногу ще можна спасти, а праву між ступнею і коліном посередині просто обрізало. Тоді ще в польоті, до приземлення, я зрозумів що ніг у мене не буде", — пригадує військовий.

Після поранення Андрія відвезли в  Мирноград. Він був у важкому стані,  втратив багато крові, а також пережив клінічну смерть. 

"Якщо є бажання, то можна все пережити"

"Дружина молодець, більш позитивна за мене. А батькам важко, звісно, але вони не розуміють, що якщо є бажання, то можна пережити все", — додає військовий.

Недбалість української армії

У Львові чоловік пережив ще декілька операцій та вже проходить реабілітацію. Мріє знову плавати. Та попри все, він як військовий не може змиритись з недбалістю в армії.  

"Я раніше служив в піхоті, і туди  відправляють різних людей  від 18-річних дітей до алкоголіків. І їм треба виконувати бойові завдання, але вчити їх часу немає.  Мені прикро про це говорити, але на 10-й рік війни у нас немає забезпечення, немає нормального бронежилета, і мені за це соромно",  — зазначає офіцер.

Сам заробляєш, сам купуєш

Чоловік каже, що кожен військовий воює за свої гроші, які йому платить країна. 

"Кожен хлопець в армії бронежилет ставить під ліжко і купує за свої гроші якісний, українського виробництва. І так само з плитами. Тобі не виділяють нічого, ти воюєш за свої гроші: ремонтуєш машину, купуєш екіпіровку. Це не новина, але це позор", — каже Андрій.

"Турнікет — це державне майно"

Військовий зазначає, що в Україні турнікет є інвентарним майном і якщо ти його втрачаєш, то маєш у п'ятикратному розмірі за нього заплатити.

"Чому я маю за це платити? Багато техніки втрачається, це зрозуміло, це війна, але чому у мене на балансі "висить" втрачена техніка, а нову я взяти не можу? І дуже багато таких моментів, які тобі не дають нормально працювати й воювати", — обурюється Андрій.

"Якщо мої ноги врятували життя людей, то хай так і буде"

Військовий вірить в нашу перемогу, але додає, легше її досягнути, коли всі працюють разом.  

"Я вірю в нашу перемогу, але набагато легше воюється, коли бачиш, що з тобою влада і з тобою люди. Я мрію побачити океан та зустрітися з хлопцями. Мені ставили питання, якби я міг щось змінити того дня, коли отримав поранення, що б я змінив. Я кажу — нічого. Бо якщо мої ноги вартують життя  33 людей, які вийшли цілими та здоровими, то хай буде так", — переконує військовий.

Нагадаємо, ми раніше писали, що очікує на студентів, які уникають військової підготовки. 

Ми також писали, як українські воїни на Харківщини показують героїзм і незламність у боротьбі з окупантами.

Луцьк війна в Україні реабілітація Історії життя військова підготовка Волинь Львів війна поранення ноги ветерани лікарі Клінічна смерть ЗСУ