"Солодкий місяць", піст та дідухи: особливості різдвяних святкувань у довоєнному Львові

Останнім часом Різдво в Україні вийшло за рамки релігійного та сімейного свята, перейшовши також у площину політики. Депутати, громадські активісти, блогери й багато інших публічних осіб поспішають поділитися своєю неймовірно важливою думкою щодо того чи варто нам святкувати народження Ісуса 25 грудня, чи все ж залишитись вірними юліанському календарю.

І поки в країні не втихають суперечки про релігійні дати, Новини.LIVE розповість вам про традиції різдвяно-новорічних свят різних конфесій у довоєнному Львові.

Справа Нового року

1 січня не завжди було днем початку нового року. Така традиція з’являється у письмових згадках лише від XVI століття, одночасно з поширенням у Європі протестантських релігійних течій. Після вкорінення євангелізму в Німеччині, Нідерландах, Швейцарії та скандинавських країнах Новий рік на цих територіях уже традиційно відзначався 1 січня, а ялинка стала незмінним атрибутом зимового свята. Коли ж серед католицьких країн закінчилися затяжні війни з реформаторами, то звичай святкування Нового року 1 січня також поширився й на них. А у 1582 році Папа Григорій XIII видав ординат, яким запровадив літочислення згідно з григоріанським календарем. У такий спосіб він офіційно затвердив нову дату початку нового року, яка з часом прижилася не лише у середовищі католиків, а й серед православних.

Для Львова, заснованого у XIII столітті, тогочасною головною релігією було православ’я, тож у місті та й загалом на Галичині Новий рік 1 січня святкували лише католики. Ситуація не змінилася й після 1700 року, коли галицькі українці, прийнявши унію, стали греко-католиками. Вони продовжували використовувати календар, згідно з яким Різдво святкується 7 січня, а Новий рік – 14 січня.

У 1772 році Галичина, внаслідок першого поділу Польщі, була приєднана до Австрії. Тоді ж замість традиційного слов'янського новорічно-різдвяного атрибута – дідуха, на європейський манір у хатах українців почали з'являтися ялинки. У 1780-81 рр. Йозеф II видав патент віротерпимості, який проголошував усі християнські релігії рівноправними та надавав юдеям деякі окремі свободи. Згодом імператор Франц II у 1817 році з нагоди дня народження принцеси віддав наказ поставити ялинку в імператорському палаці. Після чого деревце почали ставити по усій імперії.

Різдвяні тонкощі багатонаціональної Галичини

Процес святкування Різдва в різних конфесіях завжди розпочинався набагато раніше. Наприклад за чотири тижні до визначальної дати починали готуватися галицькі протестанти. Цей період, за їхніми традиціями, називався "солодкий місяць". Тоді для дітей із протестантських сімей готувалися невеличкі пакунки із 24 гостинцями, якими ті ласували по одному в день аж до Різдва 25 грудня. Примітно, що у цей же проміжок часу в католиків тривав піст.

Обов’язковими елементами святкового столу у жителів Львова, незважаючи на віросповідання, були пісні страви – капуста, зелень, вареники, борщ, риба. У день Різдва Христового відновлювалось споживання м’ясних страв. Обов'язково прикрашалися оселі. Німці, а пізніше поляки, українці та юдеї, ставили деревце на Різдво, Новий рік і Хануку. Разом з тим набула популярності німецька колядка про ялинку O Tannenbaum. До цього у католиків та православних на Різдво ставили дідух. За григоріанським календарем це відбувалось 24 грудня, спалювали його на Стрітення 2 лютого, за юліанським його ставили 6 січня, а спалювали 15 лютого.

Коли в 1868 році австро-угорська влада надала усім релігійним громадам країни рівні права, до публічних святкувань у Львові долучилися юдеї, які у період від кінця листопада до кінця грудня впродовж восьми днів відзначають Хануку. Також окремо варто згадати львівську вірменську громаду, що відзначає Святвечір 5 січня, а Різдво – 6 і 7 січня. Представники різних релігій разом розважались біля ялинки та ходили один до одного на гостини.

Після настання доби релігійного плюралізму в Австро-Угорщині, у Львові з’явились три ключові святкові постаті – святий Миколай, Санта-Клаус та юдейський ангел Хануки. На верхівку ялинки в той час ставилася зірка, що можна було трактувати як завгодно – і як знамення Різдва Христового, і як символ на честь Хануки. Дерево, як і дідух, після свят спалювали.

З Новим роком і Різдвом Христовим люди також вітали один одного письмово. У Європі та Галичині ця традиція тягнеться з 40-х років ХІХ століття. Спочатку не всі українці розуміли суті нового звичаю. По-перше, вітальні листівки дорого коштували. А, по-друге, виходили лише німецькою мовою. Та впродовж кількох наступних десятиліть поляки, українці та юдеї Галичини зуміли заповнили видавничу прогалину.