Полтва: чому єдина річка Львова опинилася під землею

Львів – одне з небагатьох великих європейських міст, яке вирізняється досить не тривіальною особливістю: жодною з його вулиць не протікає річка. Проте майже кожен львів'янин знає, що підземна річка Полтва не завжди була закута в колекторні мури, а у свій час ділила місто навпіл та була цілком собі судноплавною.

Новини.LIVE розповість історію про те, чому австрійська влада заживо захоронила єдиний водний об'єкт міста й львівський рибний експорт, а також про те, як поживає Полтва у підземному вигнанні.

Шлях під землю

На літографіях чеського художника Карла Ауера, що працював на Галичині в середині XIX століття, можна побачити як виглядав Львів без візитівкового оперного театру та з набережною на проспекті Свободи. Полтва (ліва притока Західного Бугу) була одним із символів міста до початку 1880-х. Історично річка формувалася з багатьох приток, які вільно стікали львівськими пагорбами. Початком Полтви заведено вважати місце в кінці нинішнього проспекту Шевченка, де зараз знаходиться пам'ятник Михайлу Грушевському. На тому місці в єдине русло зливалися дві невеликі річки – Пасіка, яка починалася на Погулянці, та Сорока, що витікала з парку Залізна вода (там досі можна знайти нечисельні джерельця), Стрийського парку та з Вулецьких пагорбів. Зливавшись воєдино, вже самостійна Полтва протікала сучасними проспектами Шевченка, Свободи та Чорновола.

Про Полтву, як і про багато стародавніх речей, може свідчити сама її назва. Вона має праслов'янське походження та означає "повільну, широку річку". Стає трохи кумедно, коли занурюючись в історичні хроніки читаєш про те, що змучені літньою спекою львів'яни могли покупатися, поплавати на човнах та просто відпочити на Пелчинському ставі, який знаходився на вулиці Вітовського, прямо перед входом у сучасний Парк культури й відпочинку імені Богдана Хмельницького. А одним з основних економічних стовпів міста було рибне господарство. Рибу експортували в найбільші міста Австро-Угорської імперії.

Та попри всі плюси, враховуючи тогочасний побут і рівень каналізованості міст, більшість стічних вод в межах Львова випускалися саме до Полтви, яка з часом перетворилася на відкритий каналізаційний колектор. Внаслідок засмічення, центр міста поринув у стійкий сморід. Навколо води почали з'являтися пацюки та комарі, які потенційно загрожували принести епідемію. Такі неприємнощі мало турбували місцеву владу аж допоки навколо Львова не зникли мури. Полтва перестала відігравати стратегічну роль в обороні міста (раніше її водою заповнювали рів), тому можновладці задумались над вирішенням наростаючої екологічної катастрофи.

Свою версію подолання проблеми першим висловив впливовий львівський архітектор Людвік Радванський. Подорожуючи Німеччиною, він, за професійною звичкою, ознайомився з досвідом побудови каналізаційних комунікацій у кількох великих містах. Його пропозиція полягала в тому, щоб закласти колектори на обох берегах Полтви та вберегти річку від стічних вод. Виходячи з фінансового стану міста у другій половині XIX століття, відсутності домових водопроводів та нещільної забудови передмість, Радванський запропонував впровадити у Львові роздільну систему каналізацій.

На жаль чи на щастя, міська рада та магістрат не пристали на пропозицію архітектора й вибрали більш прагматичне, на їхню думку, рішення: перекрити та замурувати річку. Воно ж і стало визначальним в подальшій історії міста яким ми знаємо його сьогодні.

Першим кроком на початку грандіозного проєкту було перекриття річки Полтви на двох відрізках – поблизу нинішнього театру Марії Заньковецької та на проспекті Шевченка. Роботи розпочалися у 1879 році під керівництвом чеського архітектора Флоріана Ундерки. Лише у 1885 році, після кількарічних підготовчих робіт, було засклеплено перші ділянки на проспекті Шевченка. Для здійснення цього додатково перекрили притоковий потік Пасіка на нинішніх вулицях Фредра та Саксаганського. До слова, під час проведення робіт у річищі Полтви знайшли багато людських кісток. Їхні останки захоронили на Стрийському цвинтарі, яке зараз знаходиться у верхній частині Парку культури.

Перший етап засклепіння Полтви завершили у 1890 році. Відомо, що до 1895 року було замуровано 837 метрів річки. Другий етап перекриття розпочався напередодні Першої Світової війни, у 1913 році. Подальші події змусили відкласти сміливі задуми архітекторів до більш сприятливих часів. Лише у 1921 році місто, тепер уже під польською юрисдикцією, знову мало можливість продовжити роботи. Ділянка, що підлягала засклепінню, простягалась вздовж нинішнього проспекту В. Чорновола й завершувалась на території Замарстинівської гміни. Другий етап завершили за менше ніж 10 років.

Останні масштабні роботи проводилися уже в 1970-х. Тоді під землею опинилися потоки Дикий Рів, Залізна вода та декілька інших, що загальною довжиною склали майже 2 кілометри.

Водоносний андеграунд

Сьогодні, майже вся ріка на території міста схована під землю. Спускатися туди небезпечно, адже колектори знаходяться не в надто доброму стані. Але це мало лякає любителів екстремальних розваг. Дигери зі всієї України та найближчого закордону час від часу розбурхують мережу фантастичними фотографіями львівських підземель.

Та вряди-годи річка сама нагадує про себе пересічним мешканцям Львова своїм не дуже приємним запахом. Проте проблема полягає далеко не в доглянутості колекторів, а в безвідповідальності деяких державних службовців із "Львівводоканалу", яких із року в рік продовжують штрафувати працівники екологічної служби. Так, у 2012 році через недодержання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні скиду зворотних стічних вод у Полтву МВС України у Львівській області за поданням прокуратури розпочало досудове розслідування за фактом завдання ЛМКП "Львівводоканал" збитків державі у сумі 270 тисяч гривень.

У 2016 році все через те ж надлишкове скидання забруднюючих речовин у Полтву екологи почали бити на сполох через всеукраїнський масштаб проблеми, адже львівська річка є притокою Західного Бугу. У 2017 році Державна екологічна інспекція у Львівській області стягнула з "Львівводоканалу" штраф у обсязі 1,4 мільйона гривень. Під час перевірки екоінспектори виявили, що підприємство самовільно, без необхідних дозволів скидає неочищені зворотні води з очисних споруд прямо до річки.

А вже у 2019 році львівська екоінспекція після позапланової перевірки знову подала до суду на "Львівводоканал" через перевищення допустимої норми скиду зворотних вод. Влітку 2020 року Полтва вчергове почала поширювати неприємні запахи, а річкова вода раптово забарвилась у коричневий колір. Як думаєте в чому справа? Експертиза екологів дала чітке пояснення: у Полтву нижче очисних споруд "Львівводоканалу" потрапляють недостатньо очищені стічні води. Та що там говорити, коли львівська комунальна установа у 2017 році стала третьою в списку ТОП-100 найбільш забруднюючих підприємств України.

На початку 2010-х років мистецькі кола поширювали ідею про часткову ревіталізацію Полтви та повернення місту канонічного вигляду. У 2011 році у Львові навіть презентували антологію текстів "ЛеоПолтвіс", де було вміщено 70 робіт письменників, істориків та геологів, які безпосередньо пов'язані з тематикою місцевої річки. Та враховуючи економічні та екологічні реалії сьогодення, такі ідеї залишаться красивою утопією з перспективою на далекі десятиліття.