Львівське метро: мем на перетині з реальністю

Ціни на проїзд – тема, що тривожить жителів усіх міст України, не зважаючи на вік, стать та сексуальну орієнтацію. Не встигли львів’яни моргнути оком, як можливість постояти у вранішніх та вечірніх заторах стала коштувати цілих 10 гривень. І це далеко не край. Єдина альтернатива забитим автобусам і трамваям та найстабільніша комунальна структура в місті – львівський метрополітен. Стоп, що?!

Новини.LIVE спробувало розібратися звідки ростуть ноги в одного з найпопулярніших галицьких мемів, який вже давно вийшов за межі локального жарту. 

Бородатий ЖЖ та перші паростки постіронії

Якщо хтось не знає, що таке "Живий журнал" (ЖЖ), а таких знайдеться багато, то цей короткий екскурс в історію саме для вас. LiveJournal – блогінг-платформа, яка була популярною в далекі "нульові" та стала однією з перших соціальних мереж. За допомогою допотопного інтерфейсу, що не змінювався і по сьогоднішній день, хоча платформа продовжує функціонувати, користувачі мали змогу писати тексти різної величини, розбавляти їх картинками та транслювати свої "нереально потрібні для світу думки" у вічність. Окрім цього, кожна зареєстрована людина могла коментувати пости інших. Саме там та на вже забутих Богом форумах і формувався той інтернет, який ми з вами знаємо.

На кібер-полях ЖЖ розгорталися перші інтернет-баталії між російськими онлайн-шовіністами та українськими мережевими повстанцями. В одній зі спільнот уже конаючого "Живого журналу", яка називалась "Фофудья", і зосередились вітчизняні креативники. Саме звідти пішли впізнавані меми про "жидобандерівця" та "Доколє!". В перервах між відверто "товстим" тролінгом росіян та звичайними образами в їхній бік, "фофудіанці" генерували перші зразки постіронії. Якщо хтось не знає що це таке, а таких знайдеться багато, то цей витяг із неписаного інтернет-сленгу для вас. Постіронія – вислови чи дії, які мають на меті висміяти певну особу, групу осіб чи явище, проте роблять це не в форматі цинічних насмішок, а намагаються заплутати об’єкт глузування й видати інформацію під виглядом серйозності, тим самим роблячи ситуацію неочевидною, дезорієнтуючи об’єкт та не даючи йому зрозуміти грань між правдою і кпинами у свою сторону. Саме в такому контексті, приблизно у 2006 році, зародився жарт про "Львівський метрополітен імені Степана Бандери".

За легендою, метро було збудоване бандерівцями під час нацистської окупації Львова в часи Другої світової війни з використанням рабської праці росіян. Підземку назвали іменем українського провідника. Використовували та продовжують використовувати її для катування громадян Росії, російськомовних українців, а також православних вірян Московського патріархату.

Спільнота "рунету" швидко проковтнула такий вкид, чим спровокувала українців на нову народну творчість. Небайдужі жартівники зливали в мережу фотографії з метро у Львові, публікували назви станцій та схеми, які здебільшого були зображені в формі тризуба чи свастики. Отак розважались наші предки в бородаті "двохтисячні". Відгомін тих подій іноді долинає і в наші "двадцяті". Так неіснуюче львівське метро запустило свій офіційний сайт, де вигадані працівники розповідають про уявні новини підземки. Також у березні 2020 року впливове російське ЗМІ "Ведомости" випустило новину, що під час пандемії коронавірусу в Україні на карантин було закрито метрополітени Дніпра, Києва, Харкова та, неочікувано, Львова! Після шквалу критики й жартів на адресу видання, не особливо професійні журналісти потерли згадку про Львів. Але інтернет та WebArchive пам’ятають все.

Чи світитиме Львову вагон метро?

Не зважаючи на всі дотепні жарти, львівське метро – не такий уже й міф. Розмови про підземку в місті лева розпочалися ще у 60-х роках. Тоді радянська влада дотримувалась тренду будувати метрополітен у кожному місті мільйоннику. За підрахунками тодішніх соціологів, до початку нового століття населення Львова мало перевалювати за мільйон жителів, тому до будівництва вирішили підійти раніше.

Ситуація зі спорудженням швидкісного підземного транспорту ускладнювалась тим, що центральна частина міста збудована на болотистій місцевості, а в колекторі під проспектом Свободи тече річка Полтва. Окрім того, центр збудований у низині, а це зумовлює додаткові складності для проектування виходу вагонів на поверхню. Зважаючи на особливості конструкцій та комунікацій у старому місті, радянські інженери вирішили відмовитись від ідеї класичного метро, замінивши її швидкісним трамваєм.

Проектування маршрутів розпочалося наприкінці 1970-х. Першою чергою планувалося спорудити два тунелі з габаритами метро під центром міста, а до них підвести наземні маршрути. Портали першого тунелю мали бути збудовані в районі Підзамчого та на перетині вулиці Франка зі Снопківською. Портали другого тунелю довжиною 3,2 км мали розміститися на початку вулиці Сахарова та поблизу перетину Личаківської з Мечникова. Другою чергою передбачалося будівництво третього тунелю з площі Івана Франка через Цитадель, вулицю Бандери й залізничний вокзал до Янівського цвинтаря. Будівництво відбувалося чітко за планом. Уже в 1987 році було споруджено першу наземну швидкісну ділянку від вулиці Сахарова до вулиці Наукової.

Проектом львівського підземного швидкісного трамвая керував архітектор Рудольф Павлик, який до цього займався перебудовою під дві колії залізниці "Львів – Стрий – Лавочне – Мукачево". До будівництва залучили дві організації – "Львівпромбуд" і досвідчених працівників "Київметробуд". Першу шахту, у яку повинні були опустити прохідницький щит, почали будувати на задньому подвір’ї Палацу Потоцьких. Зрештою, чи то через недбалість працівників, чи то недалекоглядність розробленого плану, будівництво підземного тунелю ледь не призвело до руйнування сімейного гнізда польських графів. Майже одразу після невдалої спроби проект було заморожено через напружену фінансову ситуацію в країні, яка й зумовила розпад Радянського Союзу.

За часів незалежності в середині 1990-х років Львів був включений у програму метробудування в Україні як перспективне місто для будівництва "класичного метрополітену". За словами Віталія Дубини, керівника авторського колективу розробників генерального плану Львова в ДП "Містопроект", тоді в Міністерстві транспорту з'явилася ідея заснування власного виробництва метровагонів, адже на той час їх купували в Росії. Для того, щоб підприємство було рентабельним, в державній програмі збільшили кількість населених пунктів, де передбачалося будівництво метро, включивши в перелік не лише міста-мільйонники, в тому числі Львів.

Концерн Антонова навіть розробив унікальний проект легкого метро "Радан", який міг би вписатися у реалії архітектури старого Львова. Система побудована так, що між вагоном і колією утворюється магнітна подушка, яка під час руху практично піднімає вагони, зменшуючи таким чином навантаження на колію, а отже й вібрацію.

Проте концепція метрополітену не прижилася серед міського керівництва. Наприклад мер Львова Андрій Садовий вважає, що місто потребує швидкісного трамвая, але такий проект має реалізовуватися виключно наземним шляхом. Та, не зважаючи на це, 11 липня 2019 року депутати Львівської міської ради підтримали петицію щодо розморожування проекту місцевого метрополітену. За словами автора петиції Василя Лозового, вже за 10 років метро зможе значно покращити транспортну ситуацію у Львові. Зокрема це дасть змогу швидко дістатися від центру Львова до Винників, Брюховичів, Рудного та Сокільників. То ж цілком можливо, що і в цьому жарті в осяжному майбутньому може з'явитися частка правди.