Було ваше – стало наше: як закордонні компанії крадуть українські ідеї

8 лютого на сайті краудфандингового фінансування творчих ідей Kickstarter з'явився "оригінальний" проєкт Soup In Edible Cup – Eco & Vegan Friendly Shop від лестерського фотографа Мартіна Кршки. Проте він не тільки дивним чином нагадував уже наявну українську мережу стріт-фуд "Супкультура", але й використовував її фото.

Новини.LIVE розповість про найзухваліші випадки плагіату іноземцями українських ідей.

То чий суп?

Отож британський фотограф з міста Лестер Мартін Кршка розмістив на Kickstarter буцімто свою ідею закладу, в якому продаються супи в їстівних стаканчиках. Чоловік стверджував, що для початку розглядає бізнес у вигляді невеликого магазину, але потім планує перетворити його на франшизу та продавати за певну плату.

"Мене звуть Мартін, і з моїм другом ми вирішили відкрити цей маленький ресторанчик, магазин для людей, які люблять свіжі супи та навколишнє середовище. Ми пропонуємо велику кількість різновидів супів, поданих у їстівному стаканчику. Чашка буде виготовлена спеціальним виробником конусів і готова до подачі гарячою або холодною за бажанням гостя. Для початку ми плануємо відкрити невеликий магазин, а потім запропонувати його як франшизу за певну плату, щоб ви могли відкрити власний і розширити групу супів", – йшлося в оголошенні.

Проєкт, який потребував майже 41 тисячу доларів, помітив львівський ресторатор Всеволод Поліщук. Українець зазначив, що фото, використані закордонними стартаперами для візуалізації своєї ідеї, були вкрадені з соцмереж вітчизняної франшизи стріт-фуд "Супкультура".

Як не дивно, але окрім фотографій, Мартін Кршка повністю "позичив" і концепцію українських закладів, які також позиціонують себе, як екофрендлі та вважають їстівні стаканчики своєю фішкою. Після публікації Поліщука люди почали активно скаржитись на нечесного британця. Наразі адміністрація Kickstarter скасувала збір коштів на проєкт.

Львівська майстерня проти московської мануфактури

У липні 2018 року між Україною та Росією розгорівся черговий скандал. Але цього разу він стосувався не війни чи економічних претензій, а інтелектуальної власності. Український підприємець та співзасновник холдингу !FEST Андрій Худо розповів у своєму Facebook про нахабну крадіжку логотипа "Львівської майстерні шоколаду" московськими бізнесменами.

Львівський підприємець, порадившись із юристами, був готовий подавати до суду. Але до того часу російське підприємство не витримало навали українців на свої соцмережі та публічно прокоментувало ситуацію.

Представники російської фабрики заявили, що майже ідентичний збіг логотипів є виною їхнього аутсорс-дизайнера. Також росіяни пообіцяли внести зміни у свій логотип, щоб підкреслити різницю між брендами. Але змінювали своє лого москвичі цілих 3 роки.

Фінська Примаченко

Один з найперших скандалів щодо крадіжки українських ідей стався в далекому 2013 році. Проте до того у 2008 році фінська дизайнерка Крістіна Ізола створила спеціальний дизайн Metsanvaki для місцевої фірми Marimekko, яка займається дизайном текстилю та одягу.

Пізніше для прикрашання свого літака його використав фінський авіаперевізник Finnair. Рейс працював на маршрутах до Нью-Йорка та Азії.

Але виявилось, що принти фінської фірми майже ідентичні до малюнків української художниці Марії Приймаченко. Зокрема майже ідентичну картину "Щур у дорозі" жінка намалювала ще в 1963 році. Пізніше Крістіна Ізола та компанія Marimekko визнали плагіат. Художниця також попросила вибачення за свою "необережність" у копіюванні твору Примаченко. А перевізнику Finnair довелося зафарбувати малюнок на своєму літаку.

Дві різні поляни

Подібний до шоколадних розбірок Львова та Москви скандал також ставався у 2017 році. Тоді один з російських виробників мінеральної води скопіював етикетку відомого українського бренду мінералки "Поляна Квасова".

Мінеральна вода "Поляна Квасова" випускається вже понад 200 років. Ще навіть на початку XIX століття вона завойовувала престижні нагороди на міжнародних виставках в Європі.

Проте у 2017 році російський виробник частково змінив назву мінеральної води на "Поляна песен" та одяг чоловіка, який з українського гуцула перетворився на російського селянина в лаптях. При цьому, "зросійщивши" центральну фігуру логотипу, горе-підприємці чомусь не забрали гуцульську трембіту.

Зі львівських смітників на модні шпальти

Одна з найдивніших історій у світі моди бере свій початок з 2011 року. Саме тоді львівський фотограф Юрко Дячишин почав майже щодня знімати безпритульного, на ім'я Славік, який постійно вештався поблизу центра міста. Фотограф стверджує, що його нетиповій моделі було 55 років. Також, за словами Дячишина, Славік був божевільним, який не порпався по смітниках та не спілкувався з іншими бездомними. Окрім того, чоловік майже ніколи не вдягався в той самий одяг, іноді змінюючи його кілька разів на добу.

В період з 2011 по 2013 Юрко Дячишин зробив понад 100 портретів безпритульного, створивши у такий спосіб проєкт Slavik's Fashion.

"Slavik’s Fashion – це унікальна і вражаюча історія, що немає аналогів, і це не лише про моду чи стиль, це неймовірний приклад того, що кожен може змінюватися, незалежно від життєвих обставин", – говорить фотограф.

Про львівського Славіка написали сотні видань, серед яких Vogue Paris, The Telegraph, Mirror, La Repubblica та Esquire. Неймовірно, але безпритульний став музою будинку моди Vetements для створення їхньої першої чоловічої колекції 2016 року, про що було згадано в коментарі французькому Vogue. Модельєри навіть зв'язувались із фотографом, щоб привезти Славіка в Париж на показ цієї колекції, а нью-йоркська продакшн студія Visionaire планувала зняти фільм про цю поїздку. Але у 2013 році Славік раптово зник зі Львова, а його доля досі невідома.

І хоч загадковий Славік таємниче зник, слава про нього досі жива. 22 липня 2021 року Vetements презентував свою чергову колекцію весняного чоловічого одягу VTMNTS. Деякі роботи модельєрів викликали здивування поціновувачів моди та самого бренду. Кілька луків були майже ідентично скопійовані з образів, які збирав для себе Славік. Проте цього разу модний дім не вказав жодного посилання ні на львівського безпритульного, ні на фотографа Юрка Дячишина.